Tweet

Явна невідповідність потреб людини і можливостей їх задоволення швидко наростає при нинішній владі. Навіть при наявності квартири, дачі, машини і золота українець відчуває збіднення. Швидке зростання кількості ломбардів це підтверджує.
Багатством держави є зовнішня торгівля, дорогоцінні метали, запаси продуктів, прибутки банків, збільшення обсягу грошей в умовах реального спаду виробництва, використання жорсткої монетарної політики. Перелічене - ознаки меркантилізму 15-го століття і одночасно нинішньої економічної політики України.
Те, що за часів незалежності економіка усталено тримається за рахунок зовнішньої торгівлі, - факт. За 20 років нічого не змінилося.
Наприкінці 1990-х років населення щорічно скуповувало одну-дві, а в останні роки - п'ять-шість тонн золота. У 2011 році НБУ прогнозує придбання 10 тонн цього металу.
Попри зростання цін на продукти, аналітики і преса наполегливо радять населенню запасатися ними, бо те, що не купив учора, завтра стане ще дорожчим.
З 2000-х років Україна міцно сидить на голці мільярдних запозичень в МВФ, виконуючи умову фонду про проведення в країні жорсткої монетарної політики. Зростання надприбутків банків, за винятком двох років кризи, стало правилом.
Щомісяця населення мільярдами скуповує валюту, виробництво в реальному вимірі скорочується, а основні фонди підприємств деградують фізично та морально. Задля зменшення витрат і підтримання рівня прибутку звужується номенклатура товарів, погіршується їх якість, зростає фальсифікат.
Як не дивно, перелічені явища відображають сутність економічного вчення меркантилізму. Здається, саме туди, в часи меркантилізму, 20 років поспіль прямує Україна часів незалежності, особливо за нинішньої влади.
Пересічний громадянин спитає: з яких внутрішніх джерел збільшується багатство населення, і чи веде це до збагачення держави? Для відповіді на ці питання треба поринути в глибину нинішніх соціально-економічних процесів.
Як відомо, за часів капіталізму йде перерозподіл багатства на користь багатих за рахунок привласнення ними додатної вартості, яка створюється більшістю громадян. В різних країнах цей процес проходить по-різному.
В розвинених державах перерозподіл додатної вартості уповільнений. Там намагаються зберегти рівновагу соціальних відносин, яка склалася у минулому і не веде до суттєвих соціальних потрясінь.
Тамтешні соціологи та економісти ретельно рахують, які блага цивілізації і в якому обсязі мають громадяни і як вони співвідносяться з їхніми потребами.
Статистика цих країн фіксує, скільки телевізорів, холодильників, пральних машин, мікрохвильових пічок, автомобілів та іншої побутової техніки припадає на сто родин.
Влада також стежить, скільки житла припадає на одну людину і як воно розподіляється серед населення при плануванні міст. Крім того, поза увагою не залишається вартість комунальних послуг. Однак передусім статистика враховує споживання населенням основних продуктів і товарів повсякденного попиту.
Усі ці дані є основою перспективного соціально-економічного розвитку розвинутої держави, яка таким чином намагається зберегти усталений соціальний мир.
При цьому держава цілеспрямовано впливає на розвиток бізнесу за допомогою економічних важелів. Таким чином держава опосередковано впливає на виділення пересічному громадянину частки додатної вартості.
Звичайно, механізм такого соціально-економічного процесу часом дає збої, які переростають у протистояння громадян і держави. Проте суттєвих конфліктів між ними, як правило, дуже мало.
Є відповідна статистика і в Україні, однак при плануванні соціально-економічного розвитку держави ці дані не використовуються.
Саме тому частка додатної вартості, яка припадала на пересічну людину у всі роки незалежності України, постійно падала, а нині соціально-економічною політикою діючої влади, направленою на підтримку великого бізнесу, зменшується прискорено.
Розуміючи, що на підтримку влади розраховувати не можна, громадяни почали створювати своє особисте багатство. Це стало основою поширення тіньової економіки, яка нині набула загрозливих масштабів.
Побоювання настання "чорного дня", яке існувало завжди, призводило до накопичення громадянами певного матеріального багатства. У 1980-ті роки люди почали активно купувати золоті ювелірні вироби і будувати дачі.
З часом фінансові можливості населення зменшувалися, а накопичення багатства у різних формах продовжувало зростати. Коли між цими тенденціями посилилися протиріччя, почалося обмеження звичайних потреб людини.
Нині значна частка людей, 60-70%, обмежує себе у харчуванні, і це в Україні, яка має третину світових чорноземів. Явна несумісність потреб людини і можливостей їх задоволення стала пришвидшено наростати при нинішній владі.
Навіть при наявності квартири, дачі, машини, золота та інших коштовностей пересічний громадянин відчуває своє відносне та абсолютне збіднення. Швидке - 38% за 2010 рік - зростання кількості ломбардів яскраво це підтверджує.
Збіднюється і сама держава, яка не в змозі щось зробити для пересічних громадян. Натомість продовжує збагачуватися лише купка багатіїв. Це право законодавчо надала їм влада, бо вона і великий бізнес - це одне і те ж.
Повернення України в часи меркантилізму має трагічний характер, бо в основі такого процесу лежать тенденції протилежної спрямованості, які все більше входять у гостре протиріччя, а воно може закінчитися зміною соціального устрою.
Саме за таким сценарієм часи меркантилізму збіглися із зміною феодального устрою на капіталістичний. Нині капіталізм різних країн пішов різними шляхами розвитку, залежно від поділу на "золотий мільярд" та країни "третього світу".
Протиріччя між ними носять системний глобальний характер зростаючого дефіциту ресурсів, який поки що не має шляхів вирішення. Відтак і соціально-економічні проблеми України як держави "третього світу" ще довго будуть невирішеними.
Можна констатувати: меркантилізм 15-го століття був лише перехідною економічною теорією, яка не виправдала себе, тоді як нинішній український "меркантилізм" - це бездумна практика соціально-економічного розвитку. Це глухий кут.
Саме тому Україна повертає не в епоху класичного меркантилізму, а в епоху гострих соціально-економічних конфліктів часів західного "дикого капіталізму". В таких умовах громадяни і держава не стануть багатими. У них нема головного - перспективи.
Українські багатії все розуміють. Вони купують елітну нерухомість у Лондоні і США, страхуючи себе на випадок початку заворушень. Однак Межигір'я, південний берег Криму та Закарпаття з собою не візьмеш: Україна не поміститься у кишені.

Марко Олівенський, кандидат економічних наук
Джерело: http://www.epravda.com.ua/columns/2011/08/5/293455/