Сумський художник Ігор Швачунов розповідає, що відкрив для себе цей храм 1994 року, коли з етюдником під рукою прогулювався давніми вуличками Лебедина. Це було під час одного з художніх пленерів, на яких збираються люди мистецтва, щоб в особливій атмосфері вдатися до своєї музи і натхненно творити. Напівзруйнована церква привернула його увагу своєю непередаваною чарівністю. Через деякий час її обриси постали на полотні.
Свій малюнок митець назвав просто: «Біля Покровської церкви». Такі місця особливо надихають. Не так багато залишилося в нас місць, які зберегли свою архітектурну та історичну самобутність. Старі будівлі руйнуються або, в кращому разі, реставруються — але бездумно, якось на новий лад, без дотримання традицій. А зазвичай виростають, закриваючи архітектурний ансамбль, нові споруди, які спотворюють до невпізнання те, що колись створили зодчі минулих часів, які вже відійшли у вічність.
«Покровська церква в Лебедині — це символ нашої доби», — наголошує Ігор Швачунов, розмірковуючи про те, що ми невпинно втрачаємо дорогоцінні пам’ятки нашої історії та культури. Адже навіть реставрація Покровського храму, що відбувається нині, далеко не краща, з погляду митця: не та колірна гама, щось упущено, й упущено дуже важливе, може, сама душа… Не кажучи вже про те, що на майдані перед храмом поставили крамницю, яка ніяк не пасує до загальної картини.
На знімку Ігоря Швачунова — реставратор Лебединського художнього музею, щиро залюблений у свою справу, досконалий знавець старожитньої історії та особливо історії Лебедина Іван Волчек. Разом вони частенько прогулюються місцями, які все ще зберігають піднесену й витончену атмосферу духовності маленьких містечок. Іван теж змалював лебединський храм, по-своєму. Щоправда, безпосередньо брати участь у реконструкції церкви йому ще не довелося, оскільки сам він реставрує ікони, а таких тут, на жаль, не збереглося. Але духовна святиня завжди ніби закликає Івана Волчека до себе. «Я відчуваю тут благодатний вплив Богородиці, — каже він. — Богородиці, яка всіх нас безмежно любить, захищає своїм покровом і допомагає відродженню наших душ».
Як свідчать архівні документи, що збереглися, перший храм Покрови Пресвятої Богородиці було побудовано в Лебедині 1678 року. На той час Лебедин мав статус сотенного містечка сумського козацького полку. Настоятелем храму став отець Максим, який належить до роду Залеських. Саме брати Залеські частували Тараса Григоровича Шевченка на березі річки Псел козацьким кулешем та варенухою під час останніх відвідин України великим Кобзарем.
1875 року на місці колишнього дерев’яного храму постала кам’яна церква. Побудували її на кошти парафіян. У 1930-х роках її зачинили, як і решту церков у місті, з «ідеологічних» міркувань. Храм перетворили на склад для зберігання зерна. Є ще люди, які пам’ятають, як падали на землю скинуті церковні дзвони. Наприклад, колишній водій Микола Клейман, якому довелося колгоспною полуторкою перевозити ці дзвони до пункту прийому брухту, звідки вони потрапили на переплавку.
1941 року церкву знову відкрили. Як повідомляє місцевий краєзнавець Володимир Дудченко, проводити богослужіння дозволила німецька влада. Місцевий музей зобов’язали видати церковній громаді дві Євангелії, ручний хрест, килими та чашу.
У 1960-х роках лебединську Покровську церкву знову зробили складом. Реставрувати її не дозволяли: влада розраховувала на те, що храм руйнуватиметься сам по собі, внаслідок впливу природних умов — дощу та снігу. Так і сталося: колишня церква вже стала непридатною й для складу.
«Осяйний купол руїни» — так свого часу написав про неї Володимир Дудченко. Краєзнавець каже: «Хто надихнув сільську громаду взятися кілька років тому за реставрацію храму, встигли забути, але зібрані ентузіастами кошти вклали в справу: щоб ці кошти не поглинула інфляція. Новий оцинкований купол увінчали православним хрестом. Будівельники й не думали, що разом з ним поставлять і символічного хреста у справі реставрації Божого храму».
Втім, Володимир Дудченко помилявся: 2011 року відбулося освячення приміщення при церкві для проведення богослужінь. Єпископ Сумський та Охтирський Євлогій своїм указом від 10 червня 2010 року благословив клірика Сумської єпархії Української православної церкви ієрея Василя Шляхтюка як нового настоятеля храму і доручив йому проведення ремонтних та відновних робіт. Роботи ведуться, а отже, є надія на те, що не все втрачено.
Алла АКІМЕНКО
Фото Ігоря ШВАЧУНОВА
Джерело:
"День" 
| Олександр Майшев © 2012 "Європейська Україна"