Протягом останніх кількох років Україна зазнала помітної трансформації. Змінився її зовнішньополітичний курс, відбулося відчутне зближення з Росією на тлі різкого підвищення температури політичних взаємин, на тривалий час на її території закріплено військово-морську базу Росії, знято з порядку денного питання набуття Україною повного членства в НАТО, пише директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак в Независимом военном обозрении.
Істотно змінився і світ навколо України. США нарощують військовий потенціал в Європі, а військові бази її національної ПРО розташовано в сусідніх з Україною державах. На цьому ґрунті зростає конфронтація між США та РФ, внаслідок чого Україна стає реальною буферною зоною. У Європі посилилося розчарування в українських політичних лідерах, а сучасна київська еліта давно викликає оскомину. З іншого боку, різко зросла кількість виступів і публікацій на адресу великоросійського шовінізму, що стрімко зростає, а в цілому чимало українських експертів та політологів сьогодні вбачають у впливі Росії цілком певну загрозу майбутньому України.
І, зокрема, розвитку української державності. Відразу хочеться обмовитися: нижче представлені не спеціально підібрані фрази русофобів, а думки людей, налаштованих на співпрацю і партнерство з РФ. Понад те, сьогодні дуже важко знайти українця, який би не любив російську культуру, був би байдужий до поривів широкої російської душі, вважав за краще б відгороджуватися від Росії. Але сучасний українець вже дуже болісно сприймає, коли до його домівки ставляться без належної поваги. В Україні більшість мислячих людей визнають, що проблеми сучасної держави виникли зовсім не від Росії, а з непослідовності своїх політичних лідерів. І все ж сталінська національна політика з відповідною ідеологічною обробкою навряд чи приживеться на цій землі в XXI столітті.
Спецслужбова рефлексія Формальним приводом для публічної дискусії в експертному середовищі стала нова книга автора цього матеріалу. Нагадаю, "Східна стратегія" значною мірою присвячена роботі російських спецслужб на території Україні в 2006-2009 роках. Але це книга художня, і, зрозуміло, не варто сприймати всю обрану сукупність подій як роботу однієї, нехай і могутньої, установи.
Справа зовсім в іншому. У тому, що навіть представники українських спецслужб визнають, правда, за різної тональності виступів, наявність російського фактора як певного виклику майбутньому України. Природно, робота спеціальних служб - завжди тільки частина загальної роботи, причому не найбільша. Політики, дипломати, керівники великих підприємств, фондів, експертних і громадських організацій, представники науки та ЗМІ - все використовується в сучасному ідеологічному протистоянні однаковою мірою. Але сам факт, що представники українських спецслужб заговорили про широке російське втручання в реконструкцію майбутнього вигляду Україні, безсумнівно, знаковий.
Наприклад, екс-заступник голови Служби безпеки України і екс-керівник Головного управління розвідки Міноборони України Олександр Скіпальський переконаний, що Росія залишається єдиною державою в світі, яка здійснює в Україну розвідувально-підривну діяльність. "Єдина держава, яка щодо України провадить не тільки розвідувальну, але і розвідувально-підривну діяльність, - це Росія", - зазначив генерал. На його думку, саме РФ породжує серйозні виклики для України, такі як "Тузла" або "закриття газового крану". Скіпальський також упевнений, що всі ідеологічні центри Росії, які представлені в Україні, роблять "все, щоб знищити в Україні історичну пам'ять про боротьбу за свою незалежність". Але ключовий логічний засновок генерала полягав у тому, що, на його думку, розвідувальні відомства РФ діяли в Україні не стільки з метою отримання інформації, скільки з місією впливу, зміни зовнішньополітичного курсу України.
Щоправда, радник президента України, колишній керівник Служби зовнішньої розвідки України Микола Маломуж виступив за вибудовування партнерських відносин українських спецслужб зі своїми іноземними колегами. "Дійсно, деякі елементи діяльності наших партнерів з Російської Федерації мали місце, але в цілому ми відзначаємо, що вся стратегія, яка вибудовується у відносинах між Україною і Росією, має бути націлена на подолання проблем", - зауважив він, визнавши, таким чином, те, що Росія використовувала можливості своїх відомств для вирішення специфічних завдань в Україні. Разом з тим Микола Маломуж підкреслив, що спеціальні служби кожної країни орієнтовані на реалізацію зовнішньої політики і відстоювання національних інтересів своєї країни. Розвідник назвав і кілька успішних проектів співпраці по лінії спеціальних служб України та РФ, зокрема, зняття конфронтації в енергетичній проблемі у 2006 році. І все ж Маломуж визнав, що Україна при реалізації з НАТО 4-5 програм відчувала сильний тиск з боку Росії, яка, в свою чергу, проводила спільно з Північноатлантичним альянсом не менше 10-12 програм.
"Якщо спецслужба взаємодіє з іншого спецслужбою, то ми не повинні забувати про те, що вона все одно переслідує інтереси своєї країни. І навіть коли складаються особисті відносини, то треба бути дуже пильним. Навіть коли немає конфронтації спецслужб, все одно діють вони обережніше, більш законспіровано, але все одно діють. Росія має інтереси, відмінні від нашої країни. І тут не треба бути романтиком", - упевнений колишній перший заступник голови СБУ, а нині народний депутат України Олександр Скибінецький. За його словами, контррозвідувальні можливості в України є, але вони є відбитком політичної потужності держави. "Наша країна поки ще не зайняла вагомої позиції, що дозволяла б їй робити різкі або жорсткі кроки в сфері протидії іноземним спецслужбам", - говорить Скибинецький.
Ментальна ін'єкція? Цікава щодо оцінки потенційної загрози з боку сусідньої держави думка професійного дипломата. "На превеликий жаль, у Москві нас не вважають суб'єктом міжнародного права. Я думаю, що це триватиме досить довго. Настільки довго, поки відбуватиметься процес трансформації свідомості російського істеблішменту щодо України. Тому ми будемо ще довгий час одне для одного не партнерами, а стратегічними викликами - в політичній, економічній, соціальній та інших областях", - вважає колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко. На думку дипломата, "Росія, на жаль, не готова до партнерства ні психологічно, ні ідеологічно. Будувати взаємини з РФ нам варто на базі простих істин - і насамперед неприєднання і неналежності до "Російського світу" у будь-яких його проявах".
Одностайно сприймає виклик з боку РФ експертне середовище. Скажімо, директор програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник зазначив, що сьогодні в Україні спостерігається тривожна ситуація, коли значна частина аналітичних інституцій забезпечує рішення, прийняті в одному офісі іншої держави. А відомий в Україні політолог, професор політології Національного університету України "Києво-Могилянська академія" Олексій Гарань переконаний, що інформаційна війна ведеться Росією в тому числі і через телеканали в Україні. Втім, політолог повідомив цікаву статистику: нещодавнє соцопитування Центру Разумкова в Криму показало, що майже дві третини населення півострова тепер сприймають Україну як батьківщину, тоді як раніше таких було менше половини.
Частина експертів усвідомлено переносить центр ваги з зовнішніх викликів на внутрішні. Скажімо, директор "Укрспецконсалтингу" Микола Артюх наполягає, що перш за все слід звернутися до вирішення проблем всередині самої України. "Коли немає порядку всередині самої України, російський виклик об'єктивно стає проблемою другого плану". Практично такої ж думки і директор Інституту Росії Василь Лаптійчук: "Україна тривалий час реалізовувала" політику присутності ", і її спеціальні служби діяли в рамках цієї політики". Але все ж при цьому він підкреслив, що 98% загроз для України створює саме Російська Федерація.
На цьому тлі меседж відомого соціолога і політолога Віктора Небоженка виглядає для українця найбільш оптимістичним. "У боротьбі за Україну Росія пропустила свій історичний шанс, - підкреслив він, - а те, що можна було зробити до 2000 року, абсолютно неможливо зараз". А спеціальні операції в Україні, економічний шантаж з боку Росії та інше триватимуть. Тільки цього не варто боятися, упевнений експерт.
Отже, чого можна чекати нинішній Україні? Багато хто прогнозує розвиток антиукраїнської риторики Кремля і подальший наступ на Україну. Пресинг щодо наділення російської мови статусом державної, створення безвідмовного релігійного важеля, закріплення статусу Севастополя як безстрокової бази флоту. Проте всередині України міцніє переконання, що поставити мат українській державності нереально. А якщо так, то є сенс змінити напружений діалог на збалансоване у всіх відносинах партнерство.
Независимое военное обозрение Россия Джерело:
http://novynar.com.ua 
| Олександр Майшев © 2012 "Європейська Україна"