5 лютого у КМЦ “Інтермеццо” відбулася презентація книги белетристики “Хуго і Фігу” Леоніда Ісаченка, редактора обласної газети “Деснянська правда”.
– “У невеликих за обсягом історіях, оповідках, невигадані герої мають дивовижну здатність якось по-особливому триматися на житейських хвилях. У цих людей нема ні водних лиж, ні дошки серфінгової, часом нема ні весел, ні човна, ні плоту. Але ці люди не тонуть”.
– “Що ж до Леоніда Ісаченка, то це його запізніла книжка. Її з’ява випадкова. Але слова у ній довгим часом пересіяні. І, можливо, те стане запорукою, що він, цей томик, ну хоча би для вогню, але тільки не для мишей у вогкому схроні.
З рецензій Видавничого дому “Букрек”:
– “Книжка “Хуго і Фігу” засвідчує: в чернігівському літературному середовищі з’явився яскравий, оригінальний белетрист, майстер оповідального жанру – наголосив, відкриваючи презентацію, голова обласного товариства “Просвіта” Василь Чепурний. – На фоні нашої колгоспно-плакальної прози авторський стиль Леоніда Ісаченка вигідно відрізняється якістю добротної художньої новелістики, яка бере коріння із життя, а не з письменницьких вигадок”.
Книга “Хуго і Фігу”, як зізнався пан Леонід, вийшла як подарунок до ювілею автора. Питання стояло так: або звання Заслуженого журналіста України, – або книга. Леонід Ісаченко вибрав книгу.
Автор заперечував на представленні свій письменницький статус, віддаючи перевагу журналістській професії, а появі книги завдячує чернівецьким друзям, про яких говорив багато і добре.
– “Мій друг Ігор Чехівський, на жаль, вже покійний, зустрів якось мене і запропонував видати книгу із зібраних ним моїх газетних нарисів. Коли він передавав мені теку з матеріалами, то сказав, що вона йому вже не потрібна. Тоді я не зрозумів. Виявилося, що Ігор знав про свою близьку кончину… А друзі-підприємці, які профінансували вихід книги, збирали свій першопочатковий капітал для бізнесу… “наперстками”. І паралельно утримували дитячий будинок.
Книга складається із нарисів-розповідей, що не могли за своїм жанром бути опубліковані на сторінках такої поважної газети, як “Урядовий кур’єр”. Адже персонажі тут занадто прості й земні люди – сусідка, міліціонер, сантехнічка, продавщиця конвалій, невизнаний поет-пісняр, колядники-студенти, кочегар, сільський ветеринар…”
Саму книгу пан Леонід оцінює як “дембельський альбом” свого перебування на Буковині. Чи буде такий альбом редактора “Деснянської правди” через пару років роботи на Сіверщині, – покаже час. А хотілося б, адже і персонажі тут не поступаються буковинським, та й життєві повороти бувають часом крутіші.

Довідка “Інтермеццо”: Леонід Ісаченко – редактор обласної газети “Деснянська правда”. Народився у старовинному і заможному селі Стольному, що на Менщині, де й зараз живе його мама. По закінченню факультету журналістики Київського університету працював журналістом на Буковині, у газеті “Урядовий кур’єр”. Рішенням сесії Чернігівської обласної ради призначений редактором комунальної газети “Деснянська правда”.

Джерело: Прес-служба КМЦ “Інтермеццо”