НОВІТНЄ ТРАКТУВАННЯ КЛАСИКІВ
Повернувшись до Чернігова, взялась активно перечитувати давно знані твори дитячих класиків Корнія Чуковського (як не як мати двох дітей, які виростали на казках цього дитячого письменника), Агнії Барто, Сергія Маршака, Бориса Заходера. А підштовхнула до нового сприйняття давно знаного вистава В. Дурненкова «Голубий вагон» луганського театру «Ага – Т». Дякуючи акторам, збагнула, що в період економічної кризи надзвичайно актуальні «чудо – дерева», з яких при бажанні можна зірвати необхідну обувачку чи одежину:
«Мама с дерева сорвет-
Маше – гамаши,
Зинке – ботинки,
Нинке – чулки,
А для Мурочки такие
Крохотные голубые
Вязаные башмачки
И с помпончиками…
Эй вы, ребятки
Голые пятки,
Рваные сапожки
Драные калошки,
Кому нужны сапоги
К чудо – дереву беги!»…
Недарма ж оригінальна й весела постановка серед переможців фестивалю: відзнаку за художнє вирішення вистави ( режисуру) вручено Ганні Шевченко, а актору Денису Дикому – за сценічну виразність. Не кажучи, що пісня луганців про степлер неодмінно стане народним шлягером.

«ТАНЦЮВАТИ БУТО НІКОЛИ НЕ ПІЗНО» -
Запевнив молодий польський режисер Томаш Бажан – творець і театру «МААТ» загалом, і вистави «JIU»зокрема, людина щиро віддана обраному напряму – різним стилям східного мистецтва й, насамперед, танцю буто. Спілкування з ним переконало, що ні вік, ні фізична форма не стануть на заваді вчитися висловлювати свій внутрішній стан та емоції мовою тіла. Самопізнання, самовдосконалення, гармонійне поєднання двох станів(тіла і розуму) – ці поняття набували реального змісту вже в ході особистого спілкування з майстром, а власне вистава спершу надто заінтригувала й здивувала новизною.
Люблінський театр «МААТ» з міста Любліна був спеціальним гостем фестивалю і, можливо, саме тому мав свободу «керувати» глядачами (змусив покинути зал перед виставою, з нетерпінням чекати початку дійства, шукати). Та сценічне дійство спонукало не гніватися на акторів–танцюристів, бо ті пластика й майстерне підкорення тіла власним порухам душі засвідчували велику працю над собою. Давало творцям вистави право вибору форми й способу донести задум до глядача(особливо необізнаного в тонкощах східного мистецтва).
Томаш, до речі, давав майстер–класи «FIGURATES BUNJH» («Фігури буто»). На жаль, тренінги виявилися закриті для журналістів і власними очима не вдалося побачити ті елементи таїнства техніки. Зате відео давало можливість заглянути в історію зародження цього дивного танцю і було своєрідним ключем до глибшого його пізнання.
Мої спроби вловити логічний ланцюжок в нестандартному сценічному дійстві виявилися марними. Та, як з’ясувалося, даремно хвилювалася – у стилі буто не варто шукати зміст. Краса тіла, пластика й грація виходять на перший план. Плюс чудова музика, гра світла й кольору, неординарні декорації у вигляді десятків пар розкиданих по обидва боки сцени білих туфель…Отож, слід просто милуватися, не «читаючи» й не розшифровуючи мови жестів та міміки. І втішатися, що за умови навчатися східному танцю решту власного життя, можна й собі спробувати вдосконалитися (внутрішньо й фізично), розгадати таємницю внутрішнього «Я».
Окрім того, диплом учасника, вручений Люблінському театру, яскраве підтвердження, що «МААТ» справді перевертає уявлення про танець.

P. S. Зіткнувшись з організаційними проколами, думала, що ноги моєї більше не буде на цьому фестивалі. Але спокійно проаналізувавши побачене, дійшла висновку: їхати журналістам на наступний фестиваль «Драбина» варто. Хоча б заради того аби помолодіти душею й вчитися звикати до новаторства та пізнавати незвичне.

Ольга Чернякова, «Європейська Україна». Фото автора.

Веб-сайт «Європейська Україна» – інформаційний спонсор V Міжнародного молодіжного фестивалю аматорського театру "Драбина".