Хто був правдивим сумлінням української нації? Хто пропогував у 20-му столітті українську ідею на Донеччині? Правильно, одним з перших це робив Василь Семенович Стус. Цього року видатній людині, громадському діячу, поету та науковцю виповнилося би 70 років. З цього приводу в донецькому драмтеатрі 26 вересня відбулося пленарне засідання конференції «Василь Стус: життєві та творчі контексти». Герой України – це звання Василю Стусові справедливо надав Президент України Віктор Ющенко. «Саме він обрав шлях пошуків правди всієї нації на русифікованій землі Донеччині», - сказав ректор ДонНУ та голова оргкомітету конференції, і він в жодному разі не помилився. До речі, перша конференція, присвячена Василеві Стусові, відбулася на початку 90-х років. А зараз навпроти головного корпусу ДонНУ за підтримки міської ради будується сквер його імені. Губернатор Донецької області Володимир Логвиненко перелічив усі пам'ятники, присвячені Стусові, та нагадав присутнім, що саме цими краєвидами захоплювався Василь Семенович. Левко Лук'яненко вийшов наступним і пояснив гостям - це він був поруч з Василем у часи останнього заслання у селищі Кучине. Півгодини екс-народний депутат України розповідав про те, як обійшлися кегебісти з відомим поетом, бо він є живим свідком цього. Зала мовчала… По закінченню його промови плакали не лише рідні, а й найвитриваліші чоловіки. «Цей талановитий поет сам пішов до тюрми, а там не можна писати. Для поета - це мука, бо він народжений писати. Це як вагітній жінці не дати народити дитину», - розмірковував колишній дисидент Левко Лук’яненко. А далі співали пісні, виконували фрагменти театральних постанов, але враження від виступу Левка мандрувало повітрям. Доктор філологічних наук Петро Кононенко продовжив спогади так само довго і зауважив: «За всю історію 174 рази забороняли українську мову - підрахували академіки… Василь Стус, як Шевченко та Франко, вірив в українську націю, для тоталітарної влади він був доказом того, що Україна не упокорена»…
