А що зараз? Всім відомо, що Юлія Тимошенко має особливу «симпатію» до Леоніда Черновецького, то чи не надто суб’єктивна вона у своїй оцінці, коли каже: «Я думаю, що наступне, про що треба Президенту подумати – як нагородити Чікатило [серійного вбивцю 1980-х років – С.Г.]. У нього теж непогані досягнення були», - сказала Прем’єр. На переконання Тимошенко, такі люди як Черновецький, мають відповідати перед законом, а не нагороди отримувати. «І те, що сьогодні певні політичні сили виступають "дахом" таких людей, як Черновецький, значить, що він не буде відповідати за ті грабунки, які сталися з Києвом».

Піджак вагою у кілька десятків кілограмів

Насправді ж проблема не така вже й проста. Орден як державна нагорода у сучасному світі є символом значних заслуг певної особистості перед своєю чи іноземною державою. Звісно, в більшості країн існує традиція, так би мовити, ритуального нагородження лідерів тих держав, з якими ці країни прагнуть підтримувати добрі стосунки. І то часом виникають публічні скандали, коли ці лідери переступають межі цивілізованої поведінки. Так, французькі інтелектуали не так давно вимагали скасувати нагородження Володимира Путіна орденом Почесного Легіону, а нещодавно британська королева Єлизавета II позбавила зімбабвійського диктатора Роберта Муґабе лицарського звання і Великого Хреста Поважного ордена Бані.

До нагородження державними відзнаками, в тому числі й орденами, у демократичних державах ставляться зазвичай досить стримано: мати їх вважають за честь, але відсутність у когось ордену чи медалі зовсім не означає відсутності у цієї людини заслуг перед країною. Девальвація нагород – ця небезпека реальна у будь-якій країні, і тому громадська думка та ЗМІ як її виразники стоять на сторожі, коли йдеться про кандидатів на відзнаки.

А от у тоталітарних державах зовсім не так. У класичній комедії Чарлі Чапліна «Великий диктатор» фігурує персонаж (прототипом якого послужив Герман Геринг), дуже ласий до нагород, що має їх стільки, що вільне місце для нових орденів залишається тільки на спині. У Радянському Союзі цей скетч став дійсністю: Леонід Брежнєв мав понад 120 державних нагород різних країн, і його парадний піджак з усіма нагородами важив кілька десятків кілограмів (чотири рази Герой Радянського Союзу, тричі Герой Чехословаччини, тричі Герой Болгарії, тричі Герой НДР – і так далі...).

Цю моду завів, утім, не Брежнєв. Під час Другої світової війни радянському льотчику слід було збити чотири ворожих літаки, щоб бути нагородженим орденом Червоного прапора. Тим часом ад‘ютант маршала Жукова (якого досі вважають великим полководцем і взірцем усіх воєнних чеснот) Олексій Семочкін упродовж війни заслужив на цій посаді не тільки цей орден, а й ще дванадцять бойових орденів та медалей! Не шкодував маршал нагород і своїй "воєнно-польовій" коханці, військовому фельдшеру Лідії Захаровій: ордени Червоного прапора та Червоної зірки, п‘ять радянських і три іноземні медалі.

Отож, коли Президент Леонід Кучма здійснював сумнівні нагородження (а їхній список великий), то він лише йшов у річищі радянської традиції.

Але з якого дива ця традиція – девальвації державних символів – триває далі?

Ви приходите в сни, ордени...
Вчитаємося в указ Президента України № 726/2008: «За значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 17-ї річниці незалежності України постановляю... нагородити орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня... Черновецького Леоніда Михайловича – Київського міського голову, голову Київської міської державної адміністрації».

Що Леонід Черновецький має «вагомі трудові досягнення» – це безперечно: за даними журналу «Фокус», він за 2007 рік збільшив свій капітал у 3,5 рази – до 990 мільйонів доларів і сьогодні, очевидно, вже поповнив список мільярдерів. Тоді як за Законом України «Про державні нагороди України» (ст.7). орден князя Ярослава Мудрого служить «для нагородження громадян за видатні заслуги перед Україною в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров’я, за визначні благодійницьку, гуманістичну та громадську діяльність». Чи має Леонід Черновецький реальні заслуги в цій сфері? Принаймні, думки киян з цього приводу зовсім не одностайні. А якщо згадати бодай демонстративне нехтування мером української столиці Закону про мови, то картина стає вже зовсім веселою. Тим часом девіз ордена князя Ярослава Мудрого – «Мудрість, честь, слава». No comment.

Хоча, якщо згадати, що тим самим орденом нагороджені, поміж інших, Ясир Арафат, Павло Лазаренко, Фідель Кастро, Муамар Каддафі, то Леонід Черновецький опиняється у гарній компанії, чи не так?
І ще один сюжет із того самого президентського указу. Почесне звання народного артиста України присвоєне Данилку Андрію Миколайовичу – тому самому, котрий «Вєрка Сердючка».

Чи потрібні взагалі подібні звання (від «народного архітектора» до «заслуженого метролога»), а чи вони є відвертим реліктом тоталітарної доби – це інша тема. А зараз звернімо увагу на статтю 10 згаданого вже Закону про державні нагороди: «Почесні звання України присвоюються особам, які працюють у відповідній галузі економічної та соціально-культурної сфери, як правило, не менше десяти років, мають високі трудові досягнення і професійну майстерність... Почесне звання «Народний артист України», «Народний архітектор України", «Народний вчитель України», «Народний художник України» може присвоюватися, як правило, не раніше ніж через десять років після присвоєння відповідного почесного звання «Заслужений артист України», «Заслужений архітектор України», «Заслужений вчитель України», «Заслужений художник України».

Я, звичайно, можу помилятися, але де ми маємо згадані «десять років»? І хіба заслуги Вєрки Сердючки перед українським мистецтвом настільки більші за, скажімо, заслуги покійного Анатолія Солов’яненка, який спершу став заслуженим артистом України, і лише через сім років – народним?

І на закінчення. Якщо когось обійшов стороною дощ президентських орденів та почесних звань напередодні Дня Незалежності, попри щедрість їх роздачі – понад 200 осіб у двох указах, – не сумуйте. В Інтернеті повно сайтів, на яких ви можете замовити собі українські ордени та медалі, як там написано, «від виробника». Ціна за домовленістю. Очевидно, супровідні папери (з підписом «самого»?) можна замовити також. Аби були гроші та бажання...

Сергій Грабовський
Джерело: «Радіо Свобода», http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1193775.html