 7 липня за християнським календарем – свято Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. За народними традиціями цього дня святкують день Івана Купала.
Свято Івана Купала має давні корені. Проте, воно зазнало переслідувань не лише в радянські часи, а й церквою. Так, зокрема, в Іпатіївському літописі та митрополичих посланнях суворим осудам та анафемам піддавались «бісівські ігрища», церковні приписи забороняли відзначати «сатанинські дійства». В радянський період атеїсти силоміць розганяли людей, які збирались біля купальських вогнищ.
День Купала збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов’ян Дажбог - бог Сонця – був найшановнішим серед інших міфологічних святих. Наші предки вважали, що саме він подарував життя на землі. Отож, Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл співпадав з певними ритуальними дійствами. Одне з них – Купало, котре символізувало літній сонцеворот, тобто найвищий культ Сонця.
Пізніше в християнські часи до свята Купала долучили Різдво Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Відтак, і з’явився охристиянізований празник з подвійною назвою – Іван Купало.
Основну роль в купальському святі відігравало вогнище – символ Сонця. Воно мало горіти цілу ніч. Вогнище обов’язково розкладали на березі річок, озер. Зі святом пов’язані і два найголовніші персонажі – Купало та Марена. Напередодні свята дівчата таємно споряджали опудало – Марену. Ляльку плели з соломи, вбирали її немов живу людину, прикрашали шию намистом.
Створивши Марену, дівчата приносили її у село й насипавши купу піску, встромляли в неї Марену. Потім взявшись за руки водили навколо неї хоровод, співали жартівливих пісень. За якийсь час з’являлись хлопці й забирали Марену. Дівчатам доводилось виготовляти іншу ляльку, ще кращу. Врешті-решт дівчата наспівавшись навколо Марени, кидали її у воду.
Хлопці тим часом готувала іншу ляльку із соломи – Купала. Біля нього й розводили вогнище. І розпочинались святкові ігри. Через вогнище стрибали спочатку хлопці, потім дівчата, а згодом парно: хлопець і дівчина, взявшись за руки. Вважалось за необхідне тричі перестрибнути через вогонь, тобто «очиститись вогнем». Якщо хлопець стрибав якнайвище, то це віщувало на гарний врожай у родині. Щонайспритніше – здоров’я прибуде, а вскочить у полум’я – протягом року трапиться нещастя. Коли ж дівчина з юнаком вдало перестрибували через багаття, то вони неодмінно пошлюбляться і в злагоді та любові проживуть весь вік.
Дійство відбувалось за північ і завершувалось спаленням у вогні Купала або його топили у річці. Дівчата співали:
«Ой, купався Іван та у воду упав,
Було ж тобі, Іваночку, не купатися,
Зі старими бабами розпрощатися,
З молодими дівками цілуватися.» Потім розпочинались ворожіння. Дівчата пускали на воду заготовлені два віночки. Один для себе, а інший судженому. Вважалось, що якщо віночки плили разом, то цього року поберуться, а коли віночки плили урозтіч – не судилось вийти заміж. Хлопці уважно спостерігали за обрядом. А, інколи кидали камінець у воду, щоб віночки плили разом.
Наступала глибока купальська ніч. Найсміливіші хлопці вирушали у ліс, щоб побачити як цвіте папороть і зірвати чарівну квітку. Вважалось, що той хто найде диво-квітку обов’язково знайде, закопаний у землю скарб, а рука, яка доторкнулась цього дива матиме чудодійну силу – може причарувати найкращу дівчину, відводитиме град, грім, бурю…
На Іванову ніч намагались не спати. Бо, за народною уявою, у цей час все оживає й бенкетує: з’являються на світ добрі й злі духи – домовики, мавки, русалки, польовики, мерці.
Передіванова ніч – найпоетичніше купальське дійство. Протягом багатьох століть воно шанувалось людьми і збереглося й донині. Підготував Сергій Черняков.
Фото: http://ura.dn.ua/07.07.2007/33233.html     |
|
