Хлібина, баранина та овочі. Дві хвилини і готовий дьонер - найпопулярніша страва сучасної Німеччини. Дьонери їдять усі студенти, бізнесмени, політики. Навіть канцлер Ангела Меркель не раз зізнавалася - коли немає часу на обід - вона залюбки купує собі турецьку хлібину. За обсягом продажів - дьонерна індустрія вже давно обігнала МакДональдс. Та й на запитання - що ви їсте частіше - сосиски чи турецький фаст-фуд - німці відповідають - дьонери.

Халіда - працівниця ресторанчика швидкої їжі в центрі Берліна - продає турецькі страви кілька років. І секрет їхньої популярності - вже давно зрозуміла.

Ресторанчик, у якому працює Халіда - сімейний бізнес. Керує ним дід - він, як більшість тутешніх турків, приїхав до Німеччини у 60-их, за робочим контрактом відбудовувати країну. Залишився, а згодом перетягнув до Німеччини усю свою численну родину. Так само, як це зробили і тисячІ його земляків. Вони відкрили власну справу, осіли тут, і вже не знають як себе називати - чи то турецькі німці, чи то німецькі турки.

Однотипні блочні будинки, вивіски турецькою: перукарня, лікар, турбюро, овочеві базарчики просто неба. Це - не Туреччина, а Кройцберг - турецький квартал Берліна. Тут живуть переважно емігранти. Живуть своїм власним життям. Тут - жінки носять хіджаби, чоловіки - курять кальян і п'ють чай у вуличних кафе. І - рідко почуєш німецьку мову, а замість християнських церков - будують мусульманські мечеті. Таких районів у Німеччині десятки. За офіційними даними, у країні - майже три мільйони турків. Вони живуть у великих містах - Берліні, Гамбурзі, Штутгарті і Мюнхені. Третина їх - народилися вже у Німеччині. Кенен Колат - голова турецької громади Німеччини розповідає - за 50 років еміграції турки створили невеличку країну в країні.

Слово інтеграція Кенен Колат не любить. Спроби німецького уряду заборонити носити хіджаби в освітніх закладах та держустановах, розпорядження говорити тільки німецькою на перервах в школах, де більшість учнів турки - не розуміє. Це каже він не - інтеграція, а уніфікація.

Турки, що живуть у Німеччині - релігійніші, ніж ті, що живуть у Туреччині. Бо коли потрапляєш закордон, ти шукаєш подібність. І знаходиш її у релігії та національних традиціях, у мові. Чужі тримаються разом, і консервують свої цінності.

А це - вечірка у турецькому кафе. Політична. Обговорити результати виборів у Туреччині - усіх охочих запросив політик Жем Оцтемір. Екс-депутат Бундестагу, нині - депутат Європарламенту - він - яскравий приклад нового покоління німецьких турків. Живе у Берліні, працює у Брюсселі, мріє - про Туреччину у ЄС.

Для Жема Оцтеміра - мільйонна турецька громада - це політична сила. Понад 900 тисяч турків - вже не імігранти, а громадяни Німеччини. І мають право обирати парламент. А значить - до них прислухаються партії. І вписують у свої передвиборні програми пункт про підтримку Туреччини на шляху до Європейського Союзу.

Кількість виборців турецького походження зростає. Звісно, іммігранти у Німеччині менше впливають на велику політику, ніж, скажімо, у Франції чи Великій Британії, але факт залишається фактом. Тут є цілі округи, де усі виборці - турецького походження.

У те, що Туреччина вступить до ЄС, депутат Оцтемір вірить. Років через 10-15. А поки що у Євросоюзі житимуть мільйони її громадян.

Вони говорять турецькою, сповідують іслам і бережуть власні традиції. Їхні жінки носять хіджаби, а їхні діти - обирають парламенти європейських країн. Їх часто звинувачують в тому, що вони намагаються збудувати країну в країні. Втім, вони самі впевнені - що будують нову Європу. Барвисту і колоритну.

Подробиці-ТВ, Тетяна Логунова