 Цього дня 136 років тому народився письменник Василь Стефаник. Він уславився як «поет мужицької розпуки», а Іван Франко назвав Стефаника «абсолютним паном форми».
Селянський син Василь Стефаник народився 14 травня 1871 року у селі Русові на Прикарпатті. За рік до закінчення Коломийської гімназії він був виключений із неї за участь у таємному гуртку і завершував навчання вже в Дрогобицькій гімназії. Згодом Стефаник вивчав медицину у Краківському університеті, однак врешті-решт став письменником.
В останній рік ХІХ століття він видав у Чернівцях свою першу збірку прози «Синя книжечка». А найвідомішим твором Стефаника стала новела «Камінний хрест», присвячена еміграції українців до Канади. «Кажуть, що я песиміст. Але це неправда. Я оптиміст. Я представив ваше темне життя і представив ваш настрій. І все те страшне, що є в ньому, а що так болить мене, писав я, горіючи, і кров зі сльозами мішалася. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть гримати, як грім, і світити, як зорі, — то це оптимізм». 1901 року Стефаник відійшов від літератури і повернувся до неї тільки під час Першої світової війни. Він був обраний послом (депутатом) до австрійського парламенту і мешкав поперемінно в Русові та Відні. Під час української революції Стефаник був обраний віце-президентом Української Національної Ради і 22 січня 1919 року брав участь у проголошенні у Києві Акта злуки українських земель. 1928 року уряд радянської України призначив письменникові довічну персональну пенсію, проте через 5 років він відмовився від неї, дізнавшись про голодомор та винищення інтелігенції в УРСР. Василь Стефаник помер у Русові 7 грудня 1936 року. «Я хотів лиш трохи сонця пустити межи людей, я хотів ті зорі, що блимають слабеньким світлом, згуртувати і зробити Молочну дорогу». Автор: Віталій Пономарьов
Джерело: Радіо Свобода |
|
