Є свято Перемоги. 9 Травня, незабутній день.
Була ще одна Перемога, пов’язана з цією ж війною. Вона ніколи не мала свого особливого дня. Вона не згадується, про неї не мовлять. Те, про що так багато говорилося ще декілька десятків років тому, сьогодні покрилося мороком забуття…

Незабаром 19 років незалежності України. На жаль наша незалежність і на сьогоднішній день в значній мірі залишається формальною. Одною з причин такого стану є те, що в Україні присутня Руська Православна Церква (РПЦ) під назвою Українська Православна Церква Московського Патріархату (МП).

Національна ідея на підсвідомому рівні в українців була завжди. Якщо це не так , то чим можна пояснити той факт, що на протязі століть, знаходячись постійно у ворожому оточенні , українці зберегли мову, звичаї, обряди християнську мораль.

Статтю присвячено 20-річчю відновлення легальної діяльності Української греко-католицької церкви, яку у 1946 році комуністична тоталітарна держава заборонила, а майно передала Російській православній церкві. З 1946 до 1989 року вона діяла нелегально – була катакомбною церквою.

Чи має „Русская православная церковь” щось спільне з Християнством та Вселенською Церквою? Питання риторичне… Але, прочитавши статтю священика РПЦ Глєба Якуніна, і поєднавши факти, що викладені у ній з „плодами” діяльності цієї імперської секти, відповідь знаходиться однозначна – „НІ!”
Так звана РПЦ – це агресивна псевдорелігійна потвора, що і сьогодні отруює сатанинсько-імперською заразою серця багатьох мільйонів християн як в Україні, так і по всьому світу.

Стаття подається з деякими скороченнями.

Якщо держава не вживатиме заходів, нашому культурному надбанню загрожує знищення, а ті вітчизняні пам’ятки, які нині перебувають під охороною ЮНЕСКО, можуть за неналежне ставлення вилучити з цього переліку. Такі невтішні висновки «круглого столу», що його провела Всеукраїнська асоціація музеїв.

Рід Скоропадських вважається одним із найстаріших і найвідоміших в українській історії. Скоропадські опікувались гімназіями та школами, матеріально підтримували українські видавництва, православні церкви та монастирі, зокрема, Гамаліївський монастир (розташований в с. Гамаліївка Шосткинського району Сумської області).

23 травня 1943 року, того дня, коли німці вирішили ліквідувати табір, я працював у нічну зміну. Робітників табору звичайно привозили ранком. Цим ранком, коли ніхто з робітників не прибув, ми зрозуміли: щось трапилося. Через кілька годин ми дізналися, що табір оточений і там почалася страшна “вистава”. Німці ліквідують шість чи сім тисяч в’язнів, щоб звільнити місце для здорових жителів гетто, які повинні прибути до табору через декілька днів після ліквідації.