Національна ідея на підсвідомому рівні в українців була завжди. Якщо це не так , то чим можна пояснити той факт, що на протязі століть, знаходячись постійно у ворожому оточенні , українці зберегли мову, звичаї, обряди християнську мораль.
Заступник голови Українського інституту національної пам’яті, доктор історичних наук, професор Владислав Верстюк розповідає про діяльність Українського інституту національної пам’яті з увічнення пам’яті Другої світової війни.
Автор, співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Віталій Огієнко, родом з с. Удайці Прилуцького району Чернігівщини. Він аналізує проблеми реалізації української національної ідеї.
Протиріччя між духовним і матеріальним, ідеалістичним і прагматичним є, здавалося б, вічним для кожного суспільства. Ідеаліст не може бути матеріалістом і навпаки - так вважає велика кількість і наших співвітчизників. Але стараннями старої радянської пропаганди і вже нової, постпомаранчевої, це протиріччя виведене до дуже дивної формули - запитання - "ти хочеш, щоб була ковбаса, чи ти за українську мову?".
Відомий український історик Владислав Верстюк міркує про одного з найзловісніших історичних постатей Й.Сталіна та його вітвір – радянську деспотію і викриває ностальгію сучасних російських шовіністів, які мріють повернення комуністичного тоталітаризму.
У ніч із 24 на 25 жовтня 1917 року за юліанським, себто з 7 на 8 листопада за чинним у світі григоріанським календарем у Петрограді, тодішній столиці Російської республіки, стався державний переворот. Спираючись на багнети частини солдатів столичного гарнізону, на моряків Балтійського флоту і на групи озброєних робітників, до влади, скинувши тимчасовий уряд Керенського, прийшов інший тимчасовий уряд – Леніна і Троцького. Головним завданням для себе новий уряд поставив початок мирних переговорів країн Антанти з Центральними державами задля якнайшвидшого закінчення світової війни та скликання обраних на багатопартійній основі Всеросійських Установчих зборів для ухвалення Конституції та створення демократичної владної системи у Російській державі.
Відомий історик, директор галузевого державного архіву СБУ аналізує проблему оцінки ролі і наслідків Другої світової війни для України. Він аргументовано доводить, що у цій війні виграв комуністичний режим, а український народ програв, на місце одного окупанта прийшов інший. Україна позбавилася від комуністичного імперіаліста тільки у 1991 р. Дослідник доводить, що мит про «велику перемогу» потрібний сучасним російським імперіалістам для повернення своєї влади над Україною.
Друга світова війна стала подією, що визначила майбутнє Європи та світу на багато десятиліть. Тож не дивно, що досі вона залишається улюбленою темою не лише літераторів та кіномитців, а й учасників запеклих історичних та політичних дискусій. Своє бачення цієї війни сформулювали практично всі її учасники. Окремі з них, намагаючись його захистити, погоджуються навіть на ухвалення суворих законів, які карали б тих, хто відважується на перегляд усталених поглядів.
Національна ідея, про яку так багато говорять наші політики, можлива лише за умов відновлення національної історії (без лакун і переробок „візантійців” та „Несторів”, обслуговуючих інтереси правлячих династій).
Мені дуже імпонує те, що я українець. Найбільше відчуваю гордість за те, що я не відвожу осторонь очей перед представниками різних національностей за дії моїх предків по відношенню до інших народів світу. Українці можуть гордитися тим, що не намагалися завойовувати землі своїх сусідів, але в разі небезпеки не один раз давали гідну відсіч численним завойовникам, які робили неодноразові спроби підкорити наш народ.
Можливо, це декому здається фантастикою, але історичні джерела вперто свідчать про арійсько-скіфське правління в королівствах на території Англії, Данії, Швеції та Норвегії!
Організовані форми українського націоналістичного руху, дуже часто трактуються як історичне явище, характерне першій половині минулого сторіччя. Це пояснюється насамперед тим, що у сучасній Україні організований націоналістичний рух поки що не здобув відчутних політичних успіхів
“Увесь день 15 березня сильно сніжить. Вулицями Хуста відступає Чеська Армія. З Будапешта надходить категоричний ультиматум, щоб до 8 вечора передати край під мадярську владу. З Берліну немає ніякої відповіді на вчорашню телеграму Уряду. В такій атмосфері сходяться посли на перше засідання сейму Карпатської України”.
Урал і Західний Сибір – регіони, звичайно, російські. Але в силу історичних обставин тут живе велика кількість неросійських народів. Зрозуміло, тут наявний досить високий відсоток татар і башкирів. А ще є досить серйозна українська діаспора. Причини, за якими наші потрапляли сюди, - різноманітні, а ось любов до Батьківщини і спогади про неї – універсальний чинник, що об’єднує більшість тутешніх українців.
| Олександр Майшев © 2010 "Європейська Україна"